Як «правильно» позичити гроші, щоб в подальшому повернули борг?

 Договірні відносини в Україні регулюються цивільним законодавством. На сьогоднішній день не поодинокі випадки, коли родичі, знайомі чи сусіди позичають один одному грошові кошти, однак в подальшому не можуть повернути борг.

Відповідно до вимог ст. 1046 Цивільного кодексу  України (ЦК України), за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей або речей. Якщо в розписці позичальник не вкаже, що отримав кошти (речі), то суд не визнає це позикою, і своїх грошей (речей) позикодавець може вже й не отримати.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавць – юридична особа, – незалежно від суми позики.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому визначеної суми або визначеної кількості речей.

Як «правильно» написати розписку?

У розписці необхідно вказати прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік народження, адресу реєстрації та проживання, а також паспортні дані та номер картки платника податків (ідентифікаційний код) особи, яка бере грошові кошти у борг та особи, яка надає грошові кошти у борг паспортні дані та ідентифікаційний код, щоб у випадку звернення до суду для стягнення боргу  можна було ідентифікувати позичальника та кредитора. Додатково рекомендуємо взяти у боржника завірену ним (написом “З оригіналом згідно”, датою і підписом) копію паспорта та ідентифікаційного коду.

Сума яка передається у борг, в розписці вказується цифрами та прописом,  з метою виключення подальших можливих спорів щодо розміру боргу. Сума позики вказується в національній валюті України, адже грошове зобов’язання має виконуватися в гривнях, відповідно до вимог ст. 533 ЦКУ.

Але, у випадку, якщо надаються грошові кошти у борг в іноземній валюті, вказується сума в іноземній валюті та еквівалент суми в національній валюті в день надання позики та складання розписки. У цьому випадку повернути борг боржник зобов’язаний в сумі по курсу іноземної валюти до гривні на день платежу, відповідно до вимог ч.2 ст. 533 ЦКУ.

Крім цього, бажано вказати у розписці термін повернення боргу. Якщо термін повернення боргу не вказаний, то у відповідності до вимог ст. 1049 ЦК України, позика вважається виданою до пред’явлення вимоги сплати.

В подальшому, вимогу про сплату боргу нобхідно відправити на адресу боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення адресату, з  описом вкладень у лист.  У разі, якщо протягом 30 календарних днів, з дня отримання вимоги, боржник не сплатить грошове зобов’язання, будуть підстави звернутись до суду із позовом про стягнення заборгованості.

Крім цього, якщо грошові кошти в борг надаються під сплату відсотків, розмір відстоків та порядок їх сплати необхідно прописати в розпиці.

В кінці розписки ставиться дата складання розписки, підпис боржника та підпис позичальника.

Розписки необхідно складати державною мовою.

Крім цього, у відповідності до вимог ст. 257 ЦК України,  передбачено строки позовної давності про стягнення боргу за розпискою – 3 (три) роки.

У разі, якщо борг сплачено боржником в повному обсязі, кредитодавець зобов’язаний видати боржнику його розписку з примітко, написанговю власноручно кредитодавцем, з вказанням дати, про повне погашення бору, відповідно до вимог ст. 545 ЦК України.

Крім цього, якщо боржник повертає борги частинами, то кредитодавець зобов’язаний надавати розписки боржнику про те, що він отримав частину боргу, з вказанням суми боргу та дати проведення оплати.оплати.

Однак, якщо позичальником борг вчасно не повернуто, то у відповідності до вимог ст.ст. 625, 1050 Цивільного кодексу України, можливі додаткові стягнення, а саме:

• якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити гроші відповідно до статті 625 цього Кодексу.
• якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За інформацією: 

Наталя Юшко, менеджер з комунікацій ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» та В’ячеслав Лях

https://ldn.org.ua/consultations/yak-pozychyty-hroshi-schob-povernuly/

 РОЗПИСКА

 Я, Іванов Іван Іванович, 01.01.1900 р.н., зареєстрований та проживаю за адресою: вул. Київська, буд. 1, м. Київ, телефон 000-000-00-00, паспорт громадянина України серії ОО № 000000, виданий 01.01.2000 Київським РВ ГУМВС України в м. Києві, номер картки платника податків 0000000000000,

отримав 01.01.2020 грошову позику від фізичної особи – Василенка Василя Васильовича, 01.01.1910 р.н., який зареєстрований та проживає за адресою:               вул. Житомирська, буд. 1, м. Житомир, телефон 000-000-00-00, паспорт громадянина України серії ОО № 000000, виданий 01.01.2000 Житомирським МВ ГУМВС України в Житомирській області, номер картки платника податків 0000000000000, в сумі 1000 грн. 00 коп. (одна тисяча грн.  нуль копійок) без сплати відсотків за час користування позикою та яку зобов'язуюсь повернути одним платежем до 31.12.2020.

 Додатки до розписки на 2-х арк.:

1. копія паспорта громадянина України Іванова І.І. в 1-му примірнику на 1 арк.;
2. копія картки платника податків Іванова І.І. в 1-му примірнику на 1арк.;

Розписка написана власноручно, в чому розписуюсь.

Позичальник:

Кредитор:

ЯК ФІЗИЧНІЙ ОСОБІ – ПІДПРИЄЦЮ (ФОП) САМОСТІЙНО ПРИПИНИТИ ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНСТЬ?

І. ПОДАЧА ЗАЯВИ ПРО ПРИПИНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДО ДЕРЖАВНОЛГО РЕЄСТРАТОРА

Відомості про фізичну особу – підприємця містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З метою припинення державної реєстрації підприємницької діяльності ФОП, підприємець подає державному реєстратору заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця за формою 12 (Затверджено Наказом Мін'юст України від 18.11.2016 № 3268/5) та надає документ, який посвідчує особу (паспорт громадянина України/тимчасове посвідчення громадянина України/паспортний документ іноземця/посвідчення особи без громадянства/ посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України).

Однак, у випадку коли фізична особа-підприємець не може особисто подати документи через уповноважену особу, повноваження якої нотаріально завірені у довіреності на здійснення представництва інтересів ФОП у державних органах/установа/організаціях.

Для подачі документів державному реєстратору необхідно надати перелік документів, відповідно до вимог ч. 4 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а саме:

1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням;

2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв’язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

В наслідок цього, за результатом наданих документів, державний реєстратор протягом 24 годин після надходження документів, поданих для реєстрації припинення юридичної особи зобов’язаний внести відомості в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та надсилає цю інформацію до податкової, органів статистики, Пенсійного фонду.

ІІ. ЗНЯТТЯ З ОБЛІКУ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ – ПІДПРИЄМЦЯ В ДФС УКРАЇНИ (державній фіскальній службі України)

2.1. Подання заяви про зняття обліку в ДФСУ

Державна фіскальна служба України анулює статус платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку у разіприпинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення. (відповідно до вимог пп. 2 п. 299.10 Податкового кодексу України).

Таким чином, для зняття з обліку в ДФСУі, ФОП повинен подати заяву про відмову від спрощеної системи оподаткування згідно порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування (відповідно до вимог  Наказу Міністерства фінансів України від 20.12.2011 № 1675).

У заяві про припинення підприємницької діяльності ФОП (заявник)  зазначає відомості про дату (період) припинення платником єдиного податку провадження господарської діяльності (відповідно до вимог п.7 пп. 298.3.1 Податкового кодексу України).

Останнім податковим (звітним) періодом вважається період, у якому подано до ДФСУ заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з припиненням провадження господарської діяльності.

Платникам 1-ї та 2-ї груп, єдиний податок  необхідно сплатити за весь календарний місяць, у якому було подано заяву до ДФСУ, навіть якщо реєстрацію єдинника анульовано на початку або в середині зазначеного календарного місяця.

Дата зняття з обліку в ДФСУ - це дата отримання відомостей про державну реєстрацію припинення діяльності.

Однак потрібно пам’ятати, що підприємця не знімуть з обліку у разі, якщо в нього є заборгованість зі сплати єдиного податку.

2.2. Подача звітності

Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП, фізична особа продовжує обліковуватись в ДФСУ як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Фізична особа-підприємець повинна  провести остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності та в установлені законом строки подати відповідному контролюючому органу річну податкову декларацію за звітний рік у передбачені строки, а саме:

• підприємцями 1 та 2 груп - протягом 60 календарних днів після завершення звітного періоду;
• платниками 3 групи - протягом 40 календарних днів після закінчення звітного періоду.

Декларація надається в паперовому вигляді, з написом від руки «Ліквідаційна».

2.3. Проведення перевірки

Державна фіскальна служба може призначити та провести документальну перевірку фізичної особи - платника податків за наявності підстав та з урахуванням строків давності, передбачених Податковим кодексомУкраїни.

Відповідно до вимог п.102.1. Податкового кодексу України строк давності становить 1095 днів.

Контролюючі органи можуть перевірити за період ведення діяльності фізичною особою – підприємцем наступну інформацію:

• своєчасність декларування доходів і сплати податків;
• подання звітності та сплату ЄСВ.

Після припинення підприємницької діяльності, платник податків залишається на обліку в контролюючих органах (ДФСУ) для можливості проведення взаєморозрахунків по платежам за податками та зборами.

 III. ЗНЯТТЯ З ОБЛІКУ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ – ПІДПРИЄМЦЯ В ПФ УКРАЇНИ

Після отримання від державного реєстратора повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, орган Пенсійного фонду України, в якому ФОП перебуває на обліку, в 10-денний термін проводить документальну перевірку платника єдиного внеску, який має найманих працівників, щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

На підставі акту перевірки, платник єдиного внеску здійснює остаточні розрахунки з ПФУ.

Фізичні особи - підприємці, які не мають найманих працівників, подають до органу ПФУ звіт про нараховані суми єдиного внеску за період роботи у звітному році та копію акту перевірки ДФСУ та проводять остаточні розрахунки.

Рішення про не проведення перевірки платників єдиного внеску може бути за наявності одночасно наступних умов:

• платником єдиного внеску подана вся передбачена Законом звітність з нульовими показниками;
• платником єдиного внеску у період після 01 січня 2011 року не використовувалась праця фізичних осіб;
• у контролюючому органі відсутня інформація щодо нарахування (виплати) платнику єдиного внеску доходів, які є базою нарахування єдиного внеску;
• у платника єдиного внеску відсутня заборгованість зі сплати єдиного внеску;
• платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення перевірки (у разі її проведення), здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток.

Після проведення позапланової перевірки фізичної особи - підприємця, яка має найманих працівників, звірення розрахунків з платником єдиного внеску, проведення ним остаточного розрахунку та на підставі довідок про відсутність заборгованості із сплати страхових коштів, наданих фондами соціального страхування, орган Пенсійного фонду України складає довідку про відсутність заборгованості.

Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників.

IV. ЗАКРИТТЯ РАХУНКІВ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ – ПІДПРИЄМЦЯ У БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВАХ

Фізична особа-підприємець повинна закрити всі наявні банківські рахунки, які були зареєстровані на неї як на ФОП,  шляхом подачі відповідної заяви до відділення банку.

У разі, якщо після припинення підприємницької діяльності залишились незакритими його рахунки у фінансових установах (крім рахунків, відкритих для зарахування коштів на вимогу фізичних осіб), ДФС доводить до відома цих установ таку інформацію про припинення підприємницької діяльності та зняття з обліку платника податків.

ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ: Артура Сергійовича Кір’якова, http://www.liga.net/, http://protokol.com.ua/ru/instruktsiya_yak_samostiyno_likviduvati_fop/

Часто, коли в борг дають близьким або добре знайомим людям, договір позики не складають. І коли виникає ситуація, що боржник не повертає гроші, то більшість вважає, що повернути позичені кошти вже неможливо, оскільки відсутній головний доказ наявності боргу – договір. Проте гроші, які були віддані в борг без договору, повернути можливо!

І хоча цей процес непростий, але якщо діяти розумно, то результат буде.

Перш за все, слід спокійно поговорити з боржником на предмет повернення боргу, дізнатись причини неповернення та дати час на повернення грошей. Якщо цей крок не дає результату, то можна спробувати роздобути докази наявності боргу для подальшого звернення в компетентні органи.

Усі розмови між вами та позичальником фіксуйте на аудіо та відео. Рекомендуємо проводити правильний запис розмови:

• перед дзвінком варто записати на диктофон дані, які ідентифікують того, хто телефонує і кому телефонують (прізвище, ім’я, по батькові, адреси), дату, час дзвінка, номери телефонів, з яких ви телефонуєте та контрагента;
• якщо вам відповів боржник, обов’язково попросіть його представитись (можна одразу назвати його ПІБ і запитати, чи це потрібна вам особа), в ході розмови вам необхідно, щоб боржник чітко проговорив суму боргу та строки повернення, тобто ставимо боржникові питання, які мають хоча б якийсь стосунок до боргу;
• якщо боржник зареєстрований у соціальних мережах або ж вам відома адреса його електронної пошти, продублюйте усну розмову шляхом направлення електронного листа такого ж змісту.

Наступним кроком у захисті ваших прав може бути звернення до суду або до правоохоронних органів.

У заяві до органів поліції вкажіть всі обставини справи: коли і де відбулась передача грошей, хто був присутній під час передачі, коли почалось прострочення боргу.

Зазвичай це вчинення шахрайських дій, тобто стаття 190 Кримінального кодексу України. А саме – заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство). Відомості щодо вашої заяви повинні обов’язково внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань і почати проводити досудове розслідування за фактом вчинення щодо вас правопорушення.

Цивільний позов направляйте відповідно до загальних правил, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України. У позовній заяві висвітліть всі обставини справи, обов’язково долучіть всі раніше зібрані вами докази. Якщо ви знаєте, що у боржника є зареєстроване за ним якесь майно, долучіть до позову клопотання про арешт майна боржника.

І наостанок, нагадуємо: якщо ви все-таки вирішили дати в борг, то вимагайте складення договору позики.

Спадкування - це перехід прав та обов´язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до вимог ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися в наслідок його смерті.

Спадкування виникає у випадку смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку (в такому випадку підставою виникнення спадкових правовідносин є рішення суду, яке ґрунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець) померла.

Однак до спадкоємців померлої особи переходять не тільки її права але й її обов’язки. (наприклад: сплата боргів, відшкодування заподіяної шкоди та ін.).

Відповідно до вимог ст. 1219 Цивільного кодексу України, не входять до складу спадщини права та обов´язки, що нерозривно пов´язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об´єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3)  право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров´я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5)  права та обов´язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Чинним законодавством України, а саме ст. 1217 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Так, якщо спадкодавцем укладено заповіт, то пріоритет надається саме цьому виду спадкування. Однак, якщо спадкодавець за життя не уклав заповіту, або ж заповіт визнано не дійсним у судовому порядку, або ж всі спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини, або померли до відкриття спадщини, то спадкування відбувається за законом.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.   Однак, якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Крім цього, необхідно пам’ятати, що у відповідності до вимог ст. 1270 Цивільного кодексу України  передбачено строки для прийняття спадщини, а саме 6 місяців  з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до вимог ст. 1272 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який  протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або, в сільських населених пунктах, уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У разі, якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини йому необхідно звернутись до суду з позовом про продовження строку на прийняття спадщини та потім із рішенням суду, в якому суд може встановити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, звернутись до нотаріуса.

Звертатися до суду з подібною заявою можливо тільки на підставі виданої нотаріусом постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину. Саме тому, навіть якщо спадкоємець знає, що не встигне вступити в права спадкування, у зв`язку з втратою документів або з інших причин, потрібно обов`язково написати і подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

ЧИ МОЖЛИВО ВСЕ Ж ТАКИ КЛІЄНТУ ЗМІНИТИ УМОВИ ДОГОВОРУ КРЕДИТУВАННЯ АБО Ж РОЗРВАТИ ДОГОВІР БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ?

В України правовідносини між банком та громадянином, - клієнтом банку, регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність», нормативно-правовими актами Національного банку України, угодами (договорами) між клієнтом та банком, а також Цивільним кодексом України.

Відповідно до вимог ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду за своїми операціями. При цьому банк не може надавати кредити клієнтам під відсоток, ставка якого є нижчою за процентну ставку за кредитами, які бере сам банк, і процентну ставку, що виплачується за депозитами. Банку також забороняється встановлювати процентні ставки й комісійні винагороди на рівні, нижчому за собівартість банківських послуг у цьому банку.

Також, у відповідності до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачеві про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України,  банки мають право змінювати відсоткову ставку за кредитом лише в разі настання події, що не залежить від волі сторін договору («форс-мажорні» обставини), яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

Однак, у більшості випадків, громадяни звертаються до банку в скрутний життєвий період, коли їм необхідно якнайшвидше отримати грошові кошти для особистих потреб, чи то на лікування, навчання або ж термінове придбання якогось товару, і у своїй більшості вони не уважно читають умови кредитування банком. І у випадках, коли громадянин не може вчасно сплачувати грошові кошти за кредитним договором виникає прострочка платежу, пеня та, у кращому випадку, звернення Банку до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, або ж перепродаж кредитного договору колекторським компаніям.

Однак, щоб не допустити цього, необхідно уважно читати договір кредитування, та у разі необхідності звернутись до установи банку для зміни умов кредитування.

Так, статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено  зміну або розірвання договору, але лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.  

Однак, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни відсоткової ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку чи в інших випадках, банки зобов’язані у кредитному договорі зазначити правило, за яким змінюється відсоткова ставка за кредитом: що саме може бути підставою для зміни відсоткової ставки; чинники, які свідчитимуть про обґрунтованість таких змін; правило впливу ринкових умов на розмір відсоткової ставки, тощо. Водночас зазначаємо, що Національний банк        України не встановлює єдиних вимог щодо формату зміни відсоткової ставки.

Про зміну відсоткової ставки кредитодавець повинен заздалегідь письмово повідомити позичальника. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Отже, на сьогоднішній день складається така ситуація, що одностороння зміні договору банківського кредиту можлива, якщо це встановлено договором або законом.

Тобто, банк може змінити відсоткову ставку за умови прописання такої можливості в кредитному договорі та настання події, що не залежить від сторін і впливає на вартість ресурсів банку, наприклад, зміна облікової ставки Національного банку України. Якщо людину не влаштовує нова відсоткова ставка, вона може розірвати договір з банком достроково виплативши всю суму кредиту. А от, якщо достатньої суми немає, але позичальник вважає, що банк порушує умови договору, вихід один – вирішувати все в судовому порядку. Тому в позичальників вибір невеликий: достроково погашати кредит або погоджуватись на нові умови.

Один з аспектів дострокового розірвання договору банківського кредиту в односторонньому порядку викладено в ст. 348 Господарського кодексу України. Відповідно до неї банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням в порядку, встановленому законодавством. У разі, якщо позичальник не виконує своїх зобов’язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору. Ця стаття покладає на банк здійснення контролю за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням кредитних коштів, своєчасним і повним погашенням кредитних зобов’язань.

Банку надано право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору в разі, якщо позичальник не виконує своїх зобов’язань, передбачених кредитним договором. Разом з тим, законодавством передбачена можливість відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки, що може здійснюватись банком у виняткових випадках: у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови вжиття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником та банком, який є невід’ємною частиною кредитного договору.

Отже, проаналізувавши положення чинних нормативно-правових актів, можна зробити висновок, що одностороння зміна умов договору зі сторони кредитора передбачена за певних умов, одностороннє ж розірвання договору зі сторони позичальника можливе лише у 2-х випадках: або у судовому порядку, або шляхом повного погашення кредиту, а зі сторони кредитора - у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань.

ЯК УЗАКОНИТИ САМОЧИННЕ БУДІВНИЦТВО

20  квітня 2018 року набрав законної сили Закон України «Про внесення зміни до пункту 9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» за  № 2363-VIII щодо продовження терміну прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт.

Відповідно до вищезазначеного Закону, підлягають легалізації (узаконенню)  індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 кв. м, господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 кв. м, язі збудовані у період з 5 серпня 1992 року до      9 квітня 2015 року, а також будівлі і споруди сільськогосподарського призначення, язі збудовані до 12 березня 2011 року.

Такчим чином зазначені зміни в законодавстві стосуються жителів сільської місцевості, які через незнання або територіальну недоступність органів держархбудконтролю не оформили відразу своє будівництво або перебудову.

Крім цього, зазначені зміни стосуються – власників фермерських господарств.

Право на легалізацію (узаконення) не поширюється на багатоповерхові житлові будинки та об'єкти, побудовані з істотними порушеннями законодавства та порушенням будівельних норм і правил.

У разі, якщо земельна ділянка, на якій розташований об’єкт, оформлена належним чином, то заявникам для легалізації своїх об’єктів необхідно лише звернутися до органів державного архітектурно-будівельного контролю, а саме до Державної архітектурно-будівельної інспекції України та її територіальних органів або до новоутворених органів архбудконтролю на місцях.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю повинен безкоштовно та впродовж 10 робочих днів з дня подачі заяви за результатами технічного обстеження прийняти рішення щодо введення об’єкта в експлуатацію.

На сьогоднішній день у багатьох громадян виникає питання у яких випадках та у відповідності до яких інструкції працівники поліції можуть зупиняти автотранспортний засіб.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» від  02.07.2015 за № 580-VIII працівники Національної поліції  мають право зупиняти автотранспортний засіб у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об’єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.

Крім цього, поліцейський зобов’язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Також, відповідно до нових правил екіпажі працівників патрульної поліції обладнанні як фронтальними так і боковими спецзасобами, призначеними для фіксування події, які відбуваються за бортом екіпажу.

Також біля нагрудного знаку працівника поліції розміщено особисту відео-камеру яка фіксує увесь процес, що відбувається в режимі наживо.

ставки судового збору

з 15.12.2017

Судовий збірсплачується у відповідному розмірі від прожитковогомінімуму для працездатнихосіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скаргаподається до суду, - у відсотковомуспіввідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах:

Право на соціальні стипендії мають студенти (курсанти), які не отримують академічних стипендій, не перебувають на державному утриманні (крім дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також студентів (курсантів) вищого навчального закладу, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків) та не перебувають в академічній відпустці.

Категорії студентів, які мають право на соціальну стипендію:

1. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також студенти, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків.
2. Особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (ст. 20—22 і 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
3. Шахтарі, які мають стаж підземної роботи не менш як три роки.
4. Особи, батьки яких є шахтарями, що мають стаж підземної роботи не менш як 15 років або загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві чи стали інвалідами I або II групи.
5. Особи, які мають статус учасників бойових дій та їх діти.
6. Діти, один із батьків яких загинув (пропав безвісти) у районі проведення антитерористичної операції, бойових дій чи збройних конфліктів або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних у районі проведення антитерористичної операції, бойових дій чи збройних конфліктів, а також внаслідок захворювання, одержаного в період участі в антитерористичній операції.
7. Діти, один із батьків яких загинув під час масових акцій громадянського протесту.
8. Діти, зареєстровані як внутрішньо переміщені особи.
9. Діти з інвалідністю та особи з інвалідністю I-III групи;
10. Студенти (курсанти) із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».

Як виплачується соціальна стипендія?

Виплати проводяться за допомогою органів вузів органами соціального захисту. Отримати гроші можуть лише ті особи, у яких немає заборгованостей по навчанню. Крім цього, необхідно, щоб учень займав високі позиції в рейтингу, а межа ліміту студентів при цьому не була порушена. Студенти, які відрізняються особливими досягненнями у навчанні, можуть розраховувати на академічну стипендію, тому їм буде виплачуватися різниця між сумами, якщо вони вже отримують соціальну.

Якщо студент не здасть успішно весняну сесію, він буде позбавлений виплат до тих пір, поки не закриє заборгованість. Якщо їх закрити, стипендія виплачуватиметься і влітку, буде виплачуватись і за той час, коли вона не видавалась через хвости.

Знаючи, як отримати соціальну стипендію, можна самостійно зібрати всі документи і подати їх на ім’я ректора. Це дозволить забезпечити собі виплати з боку держави. Для початку потрібно буде скласти заяву на ім’я ректора вузу, в якому навчається претендент.

У заяві повинно бути зазначено наступне:

• ПІБ студента.
• Дата народження.
• Адреса, за якою він прописаний.
• До якої категорії осіб, які мають право на виплати він відноситься.

 Крім цього необхідні наступні документи для різних категорій, а саме:

1. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, та особи з їх числа у разі продовження навчання до 23 років або до закінчення вищого навчального закладу, а також студенти(курсанти) вищого навчального закладу, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків:

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1, 2 сторінка та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• копія студентського квитка;
• копія рішення органу опіки та піклування про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, або витяг з обліково-статистичної картки дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування;
• копія свідоцтва про смерть батьків (або одного з них) та/або копія рішення суду про позбавлення батьківських прав (обох батьків або одного з них).

Примітка: Цій категорії студентів поряд з соціальною стипендією також може виплачуватися академічна стипендія ( у разі її призначення).

2. Особи, які мають право на отримання соціальної стипендії, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1,2 сторінки та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• 
  копія студентського квитка;
• копія посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та вкладки.

Примітка: До цієї категорії студентів відносяться особи, зазначені у статтях 20-22 і 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

3. Шахтарі, які мають стаж підземної роботи не менше як три роки:

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1,2 сторінки та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• копія студентського квитка;
• довідка з гірничого підприємства про стаж підземної роботи.

4. Особи, батьки яких є шахтарями, що мають стаж підземної роботи не менше 15 років або загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві, чи стали інвалідами I або II групи, – протягом трьох років після здобуття загальної середньої освіти:

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1,2 сторінки та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• копія студентського квитка;
• довідка з гірничого підприємства про стаж підземної роботи;
• акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 (для батьків - інвалідів);
• копія довідки МСЕК (для батьків-інвалідів);
  • копія про смерть батька (матері).

5. Особи, визнані учасниками бойових дій, та їх діти (до закінчення навчання у вищому навчальному закладі, але не довше ніж до досягнення ними 23 років):

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1,2 сторінки та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• копія студентського квитка;
• копія посвідчення учасника бойових дій;
• довідка органу соціального захисту населення про перебування на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги за зареєстрованим (фактичним) місцем проживання з посиланням на норму законодавства, відповідно до якої встановлено статус учасника бойових дій, а саме пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; або копію довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечені її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

6. Діти, один з батьків яких загинув (пропав безвісти) у районі проведення АТО, бойових дій чи збройних конфліктів або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних у районі проведення АТО, бойових дій чи збройних конфліктів, а також внаслідок захворювання, одержаних в період участі в АТО (до закінчення навчання у вищому навчальному закладі, але не довше ніж до досягнення ними 23 років):

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1,2 сторінки та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• копія студентського квитка;
• копія про смерть батька (матері);
• документ, що підтверджує загибель (зникнення безвісти) одного з батьків, виданий військовим формуванням, або рішення суду про визнання безвісно відсутнім (померлим);
• копія довідки МСЕК.

7. Діти, один з батьків яких загинув під час масових акцій громадянського протесту, або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час масових акцій громадянського протесту (до закінчення навчання у вищому навчальному закладі, але не довше ніж до досягнення ними 23 років):

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1,2 сторінки та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• копія студентського квитка;
• копія про смерть батька (матері);
• копія довідки або посвідчення встановленого зразка члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни;
• довідка органу соціального захисту населення про перебування на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги за зареєстрованим (фактичним) місцем проживання з посиланням на норму законодавства, відповідно до якої встановлено статус члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни.

8. Діти, зареєстровані як внутрішньо переміщені особи (до закінчення навчального закладу, але не довше ніж до досягнення ними 23 років):

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1,2 сторінки та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• копія студентського квитка;
• копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

9. Особи, яким призначені соціальні стипендії Верховної Ради України для студентів вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених сімей:

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1,2 сторінки та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• копія студентського квитка;
• копія розпорядження Кабінету Міністрів України про призначення соціальної стипендії Верховної Ради України.

10. Діти-інваліди та особи з інвалідністю I – IIІ групи:

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1,2 сторінки та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• копія студентського квитка;
• копія медичного висновку про дитину - інваліда віком до 18 років, або копія довідки МСЕК (звернути увагу на який період видано довідку)
  • копія пенсійного посвідчення (у разі наявності).

11. Студенти із малозабезпечених сімей:

• заява, завізована деканом, директором ННІ;
• копія паспорта (1,2 сторінки та реєстрація);
• копія ідентифікаційного коду;
• копія свідоцтва про народження;
• копія студентського квитка;
• довідка органу соціального захисту населення про призначення сім’ї допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» (звернути увагу на який період видано довідку, як правило - на 6 місяців).

Примітки:

1. Студентам категорій, зазначених у пунктах 2-11, які набувають право на отримання академічної стипендії, надається один вид стипендії за їх вибором

згідно письмової заяви.

2. У разі втрати студентського квитка або коли термін його дії завершується раніше фактичної дати закінчення навчання в університеті згідно навчального плану, подається стандартна довідка ННІ, факультету про те, що студент дійсно навчається в університеті та вказується з якої і по яку дату включно.
3. Завірені у студентському відділі кадрів зазначені у пунктах 1-11 документи подаються студентами дирекції ННІ, деканату факультету у 3- х екземплярах ,при первинному призначенні соціальної стипендії, а для її призначення в подальшому подається лише заява та копії документів, які підтверджують право на її продовження зокрема, студентів з числа інвалідів, студентів з малозабезпечених сімей, студентів-чорнобильців тощо.

 Завірені у студентському відділі кадрів документи подаються студентами в деканати у 3-х екземплярах.

 Зразок заяви на призначення соціальної стипендії (в кінці завантажуваного файлу)

Скорочення штату працівників: хто має переважне право на залишення на роботі

 Відповідно до вимог чинного трудового законодавства, а саме ч. 2 ст. 42 Кодексу законів про працю України, переважне право на залишення на роботі (при скороченні штату у зв'язку із змінами в організації виробництва) та за умови рівної продуктивності праці і кваліфікації мають:

• сімейні особи за наявності двох або більше утриманців;
• особи, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
• працівники з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві/установі/організації.

Дана стаття КЗпП України не визначає підстав для звільнення на відміну від п. 1 част. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку зі змінами в організації виробництва).

Однак, у разі звільнення на вищезазначених підставах, вказаних у ст. 40 КЗпП необхідно обов’язково враховувати підстави залишення на роботі, які передбачені ст. 42 КЗпП України.

Про обов’язковість врахування в роботі підстав на залишення на посаді певного працівника зазначив і Верховний суд України у  своєму рішенні про відмову в задоволенні касаційної скарги підприємства про залишення наказу про звільнення в силі.

Так, відповідно до обставин справи позивач мав на утриманні 2 неповнолітніх дітей та 19 років трудового стажу, однак був звільнений відповідно вимог за ст. 40 КЗпП України. Підприємство обґрунтувало звільнення працівника різницею у кваліфікації і продуктивності праці. На думку представника підрпприємтва не можна порівнювати при скороченні штату кваліфікацію працівників (інженерів) на всьому підприємстві, натомість підлягають порівнянню співробітники однієї кваліфвікації одного підрозділу підприємства.

Однак Верховний суд роз’яснив у своєму рішенні те, що визначати осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, та осіб, які таких переваг не мають, потрібно серед усіх працівників підприємства, які займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не лише серед тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому працювала звільнена особа.

Таким чином, позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за результатами судового розгляду були задоволені.

(Постанова Верховного суду України від 25.07.2018 у справі №382/1039/16-ц, посилання: http://tuipravo.info/novyny/1372-vs-khto-maie-perevazhne-pravo-na-zalyshennia-na-roboti.html).